Світова система безпеки, яка формувалася десятиліттями після Другої світової війни, сьогодні переживає найглибшу кризу за весь час свого існування. Російська агресія проти України стала не лише викликом для нашої держави. Вона стала випробуванням для всього цивілізованого світу та показала, що старі механізми стримування більше не працюють так, як повинні.
Україна вже четвертий рік поспіль перебуває на передовій боротьби за свободу, демократію та право народів самостійно визначати своє майбутнє. Водночас саме наша держава сьогодні має унікальний досвід, який необхідно врахувати під час формування нової архітектури міжнародної безпеки.
Перший висновок очевидний: епоха ілюзій завершилася. Світ більше не може дозволити собі керуватися принципом «це нас не стосується». Будь-яка агресія, яка залишається без належної відповіді, рано чи пізно перетворюється на загрозу для всіх.
Другий висновок полягає у тому, що безпекові союзи повинні бути здатними швидко ухвалювати рішення та ефективно реагувати на загрози. Будь-яка система, яка може бути заблокована політичними суперечностями чи процедурними перепонами, ризикує виявитися безсилою у критичний момент.
Для України питання майбутньої безпеки має особливе значення. Ми чітко усвідомлюємо ризики перетворення післявоєнної України на так звану «сіру зону» між Заходом та Росією. Саме тому надійна фіксація параметрів завершення війни та реальні, а не декларативні гарантії безпеки є принциповими умовами досягнення справедливого миру.
Наша позиція залишається незмінною. Україна прагне миру, але миру справедливого. Ми не можемо погодитися на сценарії, які лише відкладають нову війну на кілька років. Будь-які домовленості мають гарантувати довгострокову безпеку держави та українського народу.
Водночас головною зброєю України залишається не лише сучасна техніка чи міжнародна підтримка. Основою нашої стійкості є внутрішня єдність і згуртованість суспільства. Саме завдяки цьому ми вистояли у найважчі моменти війни та продовжуємо боротися сьогодні.
Українці довели всьому світу, що здатні об’єднуватися перед обличчям загроз. Це той ресурс, який не можна виміряти цифрами, але який часто стає вирішальним на полі бою та за столом переговорів.
Сьогодні світ стоїть перед вибором. Або зробити висновки з російської агресії та створити нові ефективні механізми колективної безпеки, або зберегти старі підходи й рано чи пізно зіткнутися з новими масштабними кризами.
Україна вже заплатила надто високу ціну за ці уроки. Саме тому наш голос у дискусії про майбутню архітектуру безпеки повинен бути почутий. Не лише заради України, а й заради стабільності та безпеки всього демократичного світу.
