Маленький горщик конопляної олії перед Іваном Дорошенком заглушив кошмарні крики його загиблих товаришів зі спецназу, принаймні поки що.
Про це пише The Times.
Колишній чемпіон з боротьби навряд чи виступає за вживання марихуани. Проте саме серйозність, з якою такі люди, як він, говорять про біль, у поєднанні з досвідом лікарів і пристрастю прогресивних парламентаріїв спонукали типово консервативну Україну прийняти історичний закон про легалізацію медичного канабісу.
Протягом останнього місяця він лежав без підпису на столі президента Зеленського, за один розчерк пера, щоб надати можливу допомогу 9,6 мільйонам українців, які, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, страждають від посттравматичного стресового розладу, спричиненого війною володимира путіна проти їхньої країни.
Дорошенко, якому зараз 38 років, майже не пив і ніколи не курив як професійний спортсмен. Навіть під час найгірших епізодів своїх регулярних розвідувальних місій на нічийній землі він лише час від часу тягнувся до сигарети, щоб заспокоїти нерви чи вгамувати апетит.
Війна забирала в нього здоров'я спочатку повільно. Його спина була напружена під час 20-кілометрових походів під важким бронежилетом із 30-кілограмовим рюкзаком, повним патронів. Його голова почала калатати від серії снарядних струсів. Потім дві події змовилися, щоб відправити його на залежність від заспокійливих препаратів, від яких канабіс став його єдиним порятунком.
Одного літнього дня минулого року Дорошенко з половиною його взводу розвідки відправили на бойове завдання на південь Запорізької області. Вони поверталися додому, за півгодини їзди від бази, на якій перебувала решта взводу, коли сталася катастрофа.
«Ми поверталися з фронту в село Успенівка за 15 кілометрів, до хатинки, де зазвичай відпочивали півтори доби, приводили себе в порядок, спали та знову йшли на фронт», – згадує він.
«Але цього разу, коли ми прибули, це було жахливе місиво з цегли та крові. У будинок влучила російська ракета. Вже забрали трупи двох моїх друзів, вони померли в дорозі та в реанімації. Всі інші були поранені — десятеро хлопців, половини нашого взводу вогневої підтримки не стало. Мої друзі, брати, ми всі разом жили».
Солдати, які повертаються, покладаються на коктейль із сильнодіючих ліків, щоб одужати.
Лише коли Дорошенко повернувся з фронту до дружини, він виявив, що він теж має проблеми. Уві сні він знову і знову переживав день, іноді прокидаючись п’ять-шість разів за ніч.
«Це був не сон, це була реальність. Ти прокидаєшся і все ще думаєш, що ти там... можна назвати це кошмаром, але мені було незрозуміло, що було сном, а що реальністю», — каже він. Його психологічні рани незабаром породили фізичні.
У його ноги почалися судоми, а головні болі посилилися. Потім одного дня він почав рвати кров'ю. «На щастя, напад виразки стався, коли я був вдома з дружиною. Це був перший раз у моєму житті, коли мені викликали швидку», – згадує він.
Три місяці Дорошенко пролежав у лікарні, потім переходив з однієї спеціалізованої клініки в іншу, щоб лікувати спину, ногу та розум. Лікарі прописали йому заспокійливі засоби, щоб допомогти йому заснути.
«Півроку тому я зрозумів, що приймати таблетки — не вихід із ситуації. Дехто з моїх братів по зброї дав мені це», — каже він, показуючи мені флакон з 10-відсотковою олією CBD з Польщі, від трьох до п’яти крапель якої він приймає щовечора перед сном.
«Першого разу, коли я його взяв, це спрацювало. Різниця в тому, що в порівнянні із заспокійливими ліками наступного дня голова і мозок повністю прояснюються. Я почуваюся дуже добре після цього», – каже Дорошенко.
«Це допомагає при головних болях, підвищеному тиску, наслідках струсу мозку. І мої брати по зброї теж це кажуть. Усе стабілізується».
