Поки одні гинуть за країну, інші — «грамотно користуються ситуацією». Поки солдати мерзнуть у окопах, деякі чиновники комфортно гріються в своїх кабінетах, де війна перетворилася не на біль, а на «режим особливого становища».
Чиновник у тилу: імунітет від реальності
Війна для більшості українців — це втрати, біль, життя під сиренами, страх за рідних. А що ж для чиновника?
• Не підлягає мобілізації.
• Має стабільну зарплату й надбавки за «складні умови праці».
• Має можливість виїжджати за кордон, поки волонтери тижнями стоять на кордонах з гуманітаркою.
• Має повноваження, на які у мирний час не наважився би жоден уряд.
Парадокс: війна вбиває одних — і годує інших. Для частини держапарату вона стала золотою жилою. Спрощені закупівлі, відсутність контролю, «воєнна доцільність» — усе це перетворило державну систему на теплу ванну для цинізму та корупції.
Чи вигідно чиновнику, щоб війна завершилась?
Сумлінний чиновник — так, він хоче перемоги і миру. Бо розуміє: саме після перемоги країна зможе будувати економіку, залучати інвестиції, реалізовувати реформи.
А от чиновник, який “осідлав систему”, — ні. Йому комфортно. Йому вигідно.
Бо з миром прийде:
• контроль;
• аудит;
• відповідальність;
• скорочення апарату;
• прозорість і запит на ефективність.
Мир для такого чиновника — це не перемога. Це кінець комфорту, привілеїв і безкарності.
Не про всіх. Але про багатьох.
Ми не стверджуємо, що всі чиновники однакові. Є ті, хто справді працює на перемогу. Є ті, хто ночує на роботі, розгрібаючи завали системи.
Але якщо ти, чиновнику:
• отримуєш гроші з бюджету, коли армія збирає на дрони через соцмережі;
• підписуєш довідку для себе, щоб не піти на фронт;
• живеш у тилу, ніби війни немає;
• і при цьому — ще маєш нахабство кричати про свою користь під час війни — то ти — не державник. Ти паразит.
Громадськість має діяти. Зараз. Не після війни.
Ми не можемо дозволити, щоб війна стала новим “бізнесом”. Ми не можемо чекати «до перемоги», щоб почати питати: де звіт?, де ефективність?, чому твоя зарплата більша за зарплату бійця на нулі?
Ворог зовні — страшний. Але ворог усередині — підступніший. Він не стріляє, але висмоктує ресурси. Він не носить камуфляжу, але кожен його підпис — це ще один втрачених шанс країни.
Війна — це не про тебе, чиновнику?!
ФАКТОР
